Жовківчанка - актуальні новини Жовківщини

 RU 
Випуск №

На головну сторінкуRSS Добавити в закладкиКонтакт
Огляд
Теракти у Франції. Як бути Україні?
Жахливі численні теракти у Франції і недавня авіакатастрофа в Єгипті, ці криваві події, про котрі все частіше починають говорити як про початок Третьої світової, є ланками одного ланцюга.
Володимир Москаль: «Вірю в ідею!»
Як дієва людина, він відразу запропонував нові напрямки пропагандивної діяльності Центру, започаткував цікаві проекти, відтак в суспільстві відчулися струмені живого націоналізму. Про ці ініціативи і про стратегії сучасного націоналізму й розмовляємо з п.Москалем.
Новини Жовківщини » Наші інтервю
Наші інтервю

Закон про місцеві вибори найгірший з усіх, що були дотепер - Петро Іванишин

Нравится
Стаття з випуску № 1 від 2015-01-20

У переддень місцевих виборів ми вирішили задати кілька запитань відомому українському вченому, націоналістичному ідеологові та політичному аналітикові, секретареві Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова, професорові Петрові Іванишину

- Пане Петре, у цей складний час, коли не так багато приємних новин, чим може потішити Центр Донцова?

- Таки може. Правда, лише шанувальників національної справи та української ідеї, а не їх імітаторів чи ворогів. І це не зважаючи на нову хакерську атаку на наш сайт. За останній рік нам вдалося видати цілу серію ідеологічно та політично значущих книжок (замовити їх можна через інтернет на сайті компанії «Орфей»). Про деякі з них Ваша газета вже інформувала читачів: Василь Іванишин «Українська ідея», Дмитро Ярош «Нація і революція», Олег Баган «Націоналізм і націоналістичний рух», Петро Іванишин «Свобода нації: герменевтика політичної та культурної дійсності», «Короткий ідеологічно-вишкільний курс для активістів та бійців «Тризубу» та «Правого сектору» (за редакцією Віктора Сердульця). До речі, цю серію ми вже мали можливість презентувати у Львові в межах Форуму книговидавців. Зараз готуємося до циклу презентацій та зустрічей із громадою в західноукраїнському регіоні. Щоправда, чекаємо, доки спаде ця передвиборча метушня.

- До речі, про вибори. Як ви оцінюєте теперішні місцеві вибори, їхню здатність вплинути на вирішення насущних питань в національному та місцевому маштабах?

- Боюсь багатьох розчарувати, але сподіватися на ці вибори може тільки наївний. І цьому є низка причин. Назву дві найосновніші. Перша полягає в тому, що немає нормальних, зрозумілих політикуму та суспільству правил політичної гри. Закон про місцеві вибори не просто поганий, за оцінками експертів, він найгірший з усіх, що були дотепер. І важко з цим не погодитись. Чого вартує лише те, що переможець на окрузі не обовʼязково потрапить до органів місцевої влади. А як бути із волевиявленням людей? Із так званою «вірністю» демократичним засадам? Усе це виглядає на чергове велике шахрайство з боку влади.

- Друга причина ще сумніша. У нас знову роблять ставку на пропорційну систему, тобто пріоритетним є вибір партії, а не кандидата. А це вже не просто шахрайство, а злочин, якщо врахувати, що суспільство в цілому недовіряє партіям (тому дуже незначний відсоток громадян входить у партійні структури), а окрім того, в Україні взагалі практично відсутні партії в нормальному значенні цього слова, тобто партії як ідеологічні обʼєднання. В абсолютній більшості (окрім, скажімо, «Правого сектору» чи «Свободи») у нас не партії, а безідейні олігархічні проекти, покликані обслуговувати не інтереси громади, а свого грошовитого господаря. Це ж стосується, на жаль, і нових партійних проектів на кшталт «Блоку Петра Порошенка», «Нашого краю», «Радикальної партії», «Самопомочі», «Народного контролю», «Української галицької партії» та ін. Зважати треба і на те, що у цих нових та старих проектах, особливо явно чи приховано провладних, часто можна знайти людей (інколи досить багато) із виразною українофобською, антидержавною позицією: колишні регіонали, комуністи, соціалісти та ін. А такі, як «Опозиційний блок» узагалі утворені із реваншистських, проросійськи зорієнтованих сил. Постає тільки питання, чому такі явно антидержавні сили та персони допускає влада до участі у виборчому процесі? Скучили за черговим Майданом чи новою війною?

- Що ж, тоді не залишається нічого іншого, як задати Вам традиційне передвиборче питання: за кого голосувати людям?

- У даній ситуації питання непросте. Знаю, що чимало людей буде просто ігнорувати, за зразком Національно-визвольного руху «Правий сектор», ці вибори як типово шахрайський, антидемократичний проект. Однак тим, що все ж вирішили піти на вибори, я б радив вибирати не партії, яких по-суті нема, а людей. Причому саме людей-політиків (не плутати з політиканами) або таких, що так чи інакше проявили свій політичний хист, потенціал. Що маю на увазі? Зараз у черговий раз у спільну свідомість запускають міфи: мовляв, треба голосувати за «порядних», або «господарників», або «молодих», або «наших», або «чесних», або «патріотів», або «сміливих» (наприклад, воїнів-фронтовиків), або «активних» (наприклад, активістів Майдану) і т.п. Але ми це вже проходили. І після першого Майдану, і після останнього. І що виявилось? А ось що: прийшовши до влади, порядні чомусь переважно (хоча і не всі) стають непорядними, господарники господарюють тільки на свою кишеню, молоді крадуть не гірше за старих, наші починають працювати на ненаших, чесні перетворюються на злодюжок, патріоти підтримують антипатріотичні речі, сміливі стають полохливими, а активні – пасивними під оглядом уваги до громадських справ. Дивовижні метаморфози. Овідій би дивувався. І прикладів таких прикрих метаморфоз – тисячі. Нагадаю найбільш одіозних, усіх цих ющенків, порошенків, яценюків, турчинових, тимошенків та іже з ними. Теж ніби були «активістами» і навіть «лідерами» Майданів. Найбільше прикро за дійсно героїчних людей, за більшість із тих, що проявили себе як мужні воїни під беркутівськими кулями чи на донбаській війні, але так і не змогли стати самостійними гравцями в українській політиці, перетворившись у заручників антинародної, неоколоніальної системи.

- Отже, кого нам потрібно вибирати? Хто може здійснювати політику як національну державотворчу справу (а іншою справжня політика не буває) і на загальному, і на місцевому рівні? Відповідь одна – лише професійні політики. Усе інше – обман. Бо не може вчити дітей лікар, а лікувати – тракторист. Кожна професія вимагає певних знань, умінь і навичок. І тільки в політику, вважають наївні, може йти хто хоче і робити там, що хоче. А це на руку олігархічним ляльководам всередині країни і нашим ворогам зовні. Бо замість української держави із такими от безідейними дилетантами-псевдополітиками вже двадцять пʼять літ будуємо неоколонію, тепер ще й під час прямої московської агресії.

Звичайно, у партійних списках небагато знайдемо професійних людей, готових до політичної діяльності на посадах депутатів чи міських голів. Боюсь, що їх там дуже і дуже мало. Але вони є. Наприклад, це люди, котрі і під час Майдану, і після революції проявили себе як дисципліновані “державні мужі” саме на місцевому рівні, рятуючи ситуацію від постреволюційного мародерства, бунтів, самосудів, провокацій, інших непродуманих кроків, від яких українська громада не виграла б, а програла. Йдеться про особливий тип людей, новий тип політиків, на який ми чекали і час перемоги яких ще прийде. Розходиться про справжніх державотворців, носіїв національної ідеї народу, котрі можуть і повинні створити якісно нову систему керування, де влада буде під контролем громади, а не навпаки, як є (і, швидше всього, буде після цих виборів!) зараз. І показати, що вони здатні на це, такі люди повинні не на словах за місяць до виборів, не спекулюючи на своєму волонтерському, майданівському чи фронтовому досвіді, а роками наполегливої праці й просвіти – формуючи здорову політичну свідомість територіальної громади, здатної ефективно контролювати будь-яку владу. Це єдина запорука нормальної політичної діяльності і роботи вже після виборів. І тільки така діяльність може привести до вирішення різних загальнонаціональних та місцевих проблем на користь народу, а не на користь гнобителів цього народу. Якщо такі політики є у партійних списках, якщо громада впевнена, що вона зможе контролювати їх роботу – тоді за них варто голосувати.

Розмовляв Іван Марочканич, Національна революція


Російськомовну версію публікації ви можете прочитати тут.


Кількість переглядів - 39


Залишити коментар
Шановні читачі! Перед добавленням коментарів редакція газети та адміністрація порталу дуже просить вас не відображати будь-якої інформації, яка б порушувала Закон України "Про захист персональних даних". Якщо ви не згідні з текстом статті, маєте конкретні факти, які можете підтвердити - запрошуємо вас до редакції з своїм матеріалом. Коментарі, що не відповідатимуть вище вказаному Закону України, ми змушені або корегувати, або видаляти.
Просимо вас шанувати людей та їхній час!
Ваше ім’я: *
Ваша пошта:
Коментар: *

Введіть символи: *
Поновити

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ :

Мапа сайту Лінки Контакти