Жовківчанка - актуальні новини Жовківщини

 RU 
Випуск №

На головну сторінкуRSS Добавити в закладкиКонтакт
Огляд
Теракти у Франції. Як бути Україні?
Жахливі численні теракти у Франції і недавня авіакатастрофа в Єгипті, ці криваві події, про котрі все частіше починають говорити як про початок Третьої світової, є ланками одного ланцюга.
Володимир Москаль: «Вірю в ідею!»
Як дієва людина, він відразу запропонував нові напрямки пропагандивної діяльності Центру, започаткував цікаві проекти, відтак в суспільстві відчулися струмені живого націоналізму. Про ці ініціативи і про стратегії сучасного націоналізму й розмовляємо з п.Москалем.
Новини Жовківщини » Життєві історії
Життєві історії

Свідок про репресії сталінізму в Україні

Нравится
Стаття з випуску № 1 від 2015-01-20

Історія – це невід’ємна частина культури та атрибут кожної нації, кожного народу. Тому той, хто не знає свого минулого, – не вартий свого майбутнього, не має права називати себе «свідомим». Нам, за роки російської окупації, нав’язували написану окупантами історію, яка не відповідала дійсності. Лише завдяки спогадам, свідченням очевидців тих часів, можемо пізнати наше минуле. Однак час невпинно пливе і, відповідно, таких очевидців стає все менше й менше.

77-річна Євгенія Гула із с. Наконечне Друге, Яворівського р-ну, в інтерв’ю ГО «Національна революція» розповіла про те, як 9-річною дівчинкою разом з батьками була вивезена в Сибір. Що там їм довелося пережити. Як Бог провадив цю віруючу родину через труднощі та випробування життя.

п. Євгеніє, розкажіть про свою сімю. Яким було Ваше життя в 40-і?

Нас було троє: два брати і я. Я найстарша, з 1938р. Татовий наймолодший брат, Петро, 18-літнім хлопчиною пішов в УПА. Батько переховувався, щоб його за брата не забрали, але недалекий сусід «продав». Хату оточили, тата насильно забрали. Залишилася мама, бабуся і дідусь.

Коли батько повернувся, то від партизанів дізнався, що той, хто його видав, помер – отримав кулю в саме серце. Партизани УПА казали, що то за тата він отримав таку смерть. Цей чоловік працював на КДБ і здавав своїх людей. Хоча його рідний брат був в УПА.

Тато повернувся з війська з усіма документами, а вночі за ним прийшли і закликали на гарнізон. Вони так тягнули тата, що аж сорочку порвали. Потім тато казав, що якщо пішов би, то мусів би видати брата. «Я брата свого крови не пив і пити не буду». Казав, щоб забили його, забрали з дітьми, але не йшов в гарнізон. До ранку його мучили, а вранці машина приїхала, щоби забирати в Сибір. У 1947 році нас вивезли на Сибір. Забирали в Сибір за татового брата, тому що він був в УПА. І тато сказав: «Поїду в Сибір». Вранці пішов погодувати худобу, погладив, поплакав, попрощався. Навіть москаль, що стояв за татовою спиною з карабіном, казав: «Ото був господар». Коли ми від’їжджали, то брали муку, пшоно, люди нам накидали хліба, який спекли, на машину. Перед самою дорогою тата побили. Вони хотіли змусити його говорити, взамін пропонували залишитись вдома. Але тато не хотів.

– Яким був той шлях на Сибір?

З дому нас завезли на станцію в Яворів. Там ми сіли у товарний поїзд, в якому возять худобу. Це було 15 жовтня, вже були приморозки. Я не мала теплого одягу. Мама постелила на нарах і притулила нас до себе. Ми не снідали і не вечеряли. Всіх людей зібрали і везли, може, три тижні, може, місяць. Довго стояли на «перестанках». Їсти не давали. Ми дуже хотіли пити. Тато з іншими чоловіками зробив отвір в даху і ми брали звідти сніг. Сніг той був чорний-чорний, бо палили вуглем. Потім нам почали давати води, поставили буржуйку, щоб люди заварювали собі чай. Ми мали із собою муку і могли наварити галушок. Ми не милися: воші, бруд – все це було цілу дорогу. Фізичні потреби людей примушували задовільняти під вагонами. Поїзд зрушив і людям повідрізувало голови, руки, ноги, навпіл розрізало. «Як воно ся знущало!».

Як Вас «зустрів» Сибір?

Нас привезли і викинули в поле, де були лише кущі, і сказали, що ваш дім тут. Надворі мороз. Люди повідморожували ноги, бо не були одягнені відповідно. Мама постелила одну перину в сніг, а другою нас трьох накрила, найменшого брата взяли всередину. Йому тоді було 2 роки. Сніг нас припав і так ми пролежали там до вечора. Увечері приїхали саньми забирати людей. Запитали тата, що то таке рухається під периною. Вони подивились і назвали нам мишенятами. Не діти, а миші. Після того нас звезли до клубу, де не було ні тепла, ні вечері. Я просила їсти і зігрітися, а тато сказав, що треба чекати до ранку. Вранці тато взяв миску і пішов до місцевих людей. Ті, хто що мав теплого, накидали в ту миску і тато приніс нам теплого. Через три дні нам сказали звільнити клуб та розійтися, куди хочемо. Вони нас привезли, а далі ми не були їм потрібні.

Як склалося Ваше життя далі, чи знайшли притулок на чужині?

Тато пішов до людей, щоб хтось прийняв. Нас прийнялв одна сибірячка з умовою, що тато знайде спосіб, як обігріти її хату. Вона не мала чим опалювати. Тато ходив по людях і ті давали дров, щоб обігрітися. У тієї жінки, котра нас прийняла, був син без ноги і дві доньки. Ще одна старенька жінка, яку вивезли разом з нами, обморозила ноги і просила, щоб тато взяв її в нашу сім’ю. Тато вагався, але мама попросила взяти її. «Ця жінка – як твоя мама, – казала вона до тата, – візьми її». Моя мама була дуже милосердна. Старенька дуже відморозила ноги, тіло відпадало, був запах, а моя мама перев’язувала рани, доглядала її. Потім її взяли в лікарню і ми вже не знаємо, чи вона вижила, чи померла. У Сибірі також були німці, яких москалі забрали в полон. Це були чесні люди, дуже добросовісні. Німці нас любили: носили цукор, хліб.

Чи водили вас на роботи?

Ні, тих, хто мав дітей, і старих людей – не чіпали. Голова сільради, п. Танчак, запропонував татові працюввати в пекарні сторожем. «Тут набереш собі хліба, дітей прогодуєш і сам пережиєш», – казав голова сільради. Але мама відрадила іти. «Навесну сніг зійде – будемо втікати додому», – казала мама. І тато не пішов на цю роботу. Дуже добрий був той голова сільради, хоч росіянин, але мав Бога в серці. І так ми до весни перебули. З дому нам висилали мелену кукурудзу (мамалигу), і ми їли. Потім заварювали кропиву і заправляли нею ту мамалигу. Їли те, що їдять поросята. Голова сільради хотів посприяти татові повернутися додому з поверненням усього втраченого майна. Просив не втікати. Але тато сказав, що люди втікають, – і я буду втікати.

Скільки часу тривала ваша дорога додому?

Ішли довго. Вийшли на весну, а прийшли, то вже перший сніжок потряс…

Ішли 25 км щодня. Маленького мама несла на плечах. Ми зайшли в ліс – сибірську Тайгу. Ішли два дні без їжі. Ми, діти, дуже зголодніли і просили їсти. Тато нарвав черемхи. Ми наїлися тієї черемхи з камінцями і потруїлися. Мама плакала і дорікала татові, бо боялася, щоб ми не померли. Тато не міг дивитися, як ми просили їсти і нарвав нам тієї черемхи.

Під вечір вийшли з того ліса. Люди нас обійняли. Ми були дуже втомлені і полягали спати. Потім почули, як завили вовки. Я кажу до мами: «Нас вовки поїдять». Мама сказала молитися до Матері Божої і ангела-хоронителя, щоб відвернув від нас цю небезпеку. Ми дуже молилися і вовки відвернулися та пішли в інший бік.

Вранці зійшло сонечко, і ми йшли далі. Була спека, на ногах опіки, міхурі, текла кров, ми дуже хотіли пити. З нами там лиш верблюди ходили. Мама весь час просила нас молитися до Матері Божої, Ісуса Христа. І казала, що ми не вмремо, Господь дасть нам напитисся. Ми казали, що вже молимося, просимо, а води нема. Але мама казала молитися більше до Бога…

Дорогою зустріли старшого чоловіка, який вів корову. Він запитав, куди йдемо. Ми розповіли про себе. Тоді чоловік сказав подоїди корову і роздати молоко всім дітям, котрі були ще разом з нами в цій подорожі. Він просив видоїти корову до кінця, щоби також всі люди напилися. Який Господь Бог добрий! Чому той чоловік швидше не прийшов, чому пізніше не вийшов, а в той час, коли ми були спраглі!? Так Бог і Божа сила нас утримували в дорозі. Ми розійшлися і побажали добра одне одному.

Як вас зустріла Україна?

Коли ми повернулися – хата була закрита. З хати все пограбували, все було знищене. Худобу забрали у колгосп. Ми пішли жити до татової сестри. У неї перебули до Різдва. Але навіть Різдва не відсвяткували, як «сексоти» в селі сказали про нас. Тато знову почав переховуватися в лісі взимку під сухим торішнім листям. Там простудився. Прийщов додому, ліг на лаву і з тої лави тата забрали в тюрму.

Мама теж ховалася. Жила в іншій хаті. Колись мама мене закликала, розчесала коси, заплела і дала чисту сорочку. Я питаю: «Мамо, а чому ви мене так перебираєте, то ще не є неділя». Мама сказала, що хто-знає, коли ще буде це робити. Потім мати відправила мене до сусідки, де були діти. Я прийшла до них. Не минуло й дві години, як той сусід, де я була, прийшов до хати і сказав до жінки: «Вже Ганю злапали». Я це почула…

Це був березень. Маму взяли в машину. Я вибігла на місток, а моя мама з машини здалека так руками обняли мене. Я кричу: «Та возьміт мене, мамцю!»… Кати повезли маму. Більше я її не бачила. Маму і тата посадили в тюрму за те, що втекли з Сибіру. Мама дуже тяжко працювала там в тюрмі. Різала тупою пилою дерево, копала траншею в замерзлій землі. А тоді простудилася і її забрали в лікарню. 10 місяців вона лежала в лікарні і Богові душу віддала. Раненько, на Різдво, Бог її забрав до себе. Люди казали, що ті лікарі дуже мучили маму, живцем різали, не знечулювали, обзивали бандеровкою. То не лікарі, а кати були. Мама померла, але де її останки – не знаю. Вони палили таких людей.

Що сталося з батьком?

Тата з тієї тюрми назад в Сибір завезли. Він ходив там на роботу і йому обірвалася жила під коліном. Лікарі сказали дати йому роботу, не пов’язану з ходьбою. Тато пішов працювати сторожем. Повернувся батько після смерті Сталіна, за амністією. Забрав нас трьох від цьоці в хатинку. З 1957 року до 1980 тато ще пожив з нами у хатинці. Потім віддав Богу душу.

ГО «Національна революція»


Російськомовну версію публікації ви можете прочитати тут.


Кількість переглядів - 20


Залишити коментар
Шановні читачі! Перед добавленням коментарів редакція газети та адміністрація порталу дуже просить вас не відображати будь-якої інформації, яка б порушувала Закон України "Про захист персональних даних". Якщо ви не згідні з текстом статті, маєте конкретні факти, які можете підтвердити - запрошуємо вас до редакції з своїм матеріалом. Коментарі, що не відповідатимуть вище вказаному Закону України, ми змушені або корегувати, або видаляти.
Просимо вас шанувати людей та їхній час!
Ваше ім’я: *
Ваша пошта:
Коментар: *

Введіть символи: *
Поновити

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ :

Мапа сайту Лінки Контакти