Жовківчанка - актуальні новини Жовківщини

 RU 
Випуск №

На головну сторінкуRSS Добавити в закладкиКонтакт
Огляд
Теракти у Франції. Як бути Україні?
Жахливі численні теракти у Франції і недавня авіакатастрофа в Єгипті, ці криваві події, про котрі все частіше починають говорити як про початок Третьої світової, є ланками одного ланцюга.
Володимир Москаль: «Вірю в ідею!»
Як дієва людина, він відразу запропонував нові напрямки пропагандивної діяльності Центру, започаткував цікаві проекти, відтак в суспільстві відчулися струмені живого націоналізму. Про ці ініціативи і про стратегії сучасного націоналізму й розмовляємо з п.Москалем.
Новини Жовківщини » Життєві історії
Життєві історії

Розповідь 82-річної Ірини Чалик про її зустріч із «русским миром»

Нравится
Стаття з випуску № 1 від 2015-01-20

Громадська організація «Національна революція» у рамках проекту «Життєві історії» продовжує розповідати про те, що довелося пережити українцям, які боролися за незалежну та вільну Україну, а також їхнім родинам.

Розповідь шоста – оповідь 82-річної Ірини Степанівни Чалик (Хацко) із села Рясне-Руська Яворівського району про її зустріч із «русским миром».

Пані Ірино, скажіть, будь ласка, за що Вас вивезли в Сибір?

Я мала п’ятеро братів, з них четверо були в партизанці. Наш п’ятий брат – молодший, був із нами в Сибіру. Мені тоді було сім років. Нас забрали не відразу, бо коли сталася перша облава, ми втекли з дому. Цілий п’ять років втікали, бо так нам брати нам казали. Ми жили всюди – в Рудному, Зимній Воді… Брати нам квартиру знаходили, і ми там жили. Стільки років втікали, і вже не було куди втікати, тоді нас забрали.

А звідки Вас забрали?

З дому. Тут жив переселенець із Польщі на нашій господарці, і він пустив до себе, як на квартиру. Жили ми в одній кімнаті. Його дочка працювала секретаркою в сільраді. Вона та всі так постаралися, щоб нас вивезли. Так ми всім заважали. Як це сталося? Прийшла така облава, і тоді вбили 22 хлопців з партизанки. Серед них – і брата мого. Це було, в лісі за Паланками. Сусідський хлопець розповів, що він там лежить. Ми його забрали, привезли в село. Тато мій зі швагром зробили труну і поховали на цвинтарі. Ще одного брата разом із іншими хлопцями закопали в озері. Їх відкопав отець Василь відкопав, а потім поховали на цвинтарі. Один брат пропав безвісти. Такий молодий був, з 1930 року. Тих двох поховала, а третій не знаю, де. А той, що в Сибіру, вженився в Коломиї, і там похований. Так уся моя рідня роз’їхалася по цілому світі.

І куди Вас завезли в Сибір?

Нас завезли в Томську область. Мій тато працював у свинарнику, а я возила биком воду до свинарника. Працювали дуже важко. Як тільки вмер Сталін, то всі судимості зняли. А один мій був суджений і проживав у Красноярському краю. Ми написали, і нас відвезли до брата. Там нам було добре, як вдома. Ті люди мусили ще одні інших продавали, що лишилися в тій місцевості.

Чи Ви там ходили до школи?

Та яке до школи! Хто мене в ту школу би пустив! Мене змушували таку тяжку роботу виконувати. Потім у Красноярську стало легше. Там я на кухні в лікарні працювала. Це місце мені дала братова, яка пішла в декрет. Спочатку вона мені дещо помагала, поки я не вивчила роботу. Та лікарня була невеличкою. Туди і партизани приходили. Там я свого чоловіка знайшла.

А він звідки родом?

З Рівненської області, зі села Крупець, що коло Радивилова. Він також був арештований. Я вийшла за нього заміж у 19 років. Трохи там пожили, допоки вже звільняли всіх, і ми поїхали до нього в Радивилів. У їхній хаті жили ще дві незаміжні сестри, брат із братовою. Повна хата. І мені там було нікудишньо поміж них.

Ми знали тих переселенців, що на нашій господарці залишилися. І їм написали, щоб нас прийняли. Ті відповіли, що нас пустять. Тоді ми переїхали у Львівську область. Чоловік пішов на лікерку працювати, а я – в лікарню. Ми збудували свою хату, у якій до того часу живемо. Я маю троє дітей, одна дочка – Надя зі Сибіру, з Красноярського краю, Галя – народилася в Рівненській області, а сина вже маю тутешнього.

Тож моє життя дуже було тяжке. Все втікала, все втікала і боялася тих клятих москалів. І тепер ті самі москалі далі нас мордують.

Дякую за розмову.


Російськомовну версію публікації ви можете прочитати тут.


Кількість переглядів - 288


Залишити коментар
Шановні читачі! Перед добавленням коментарів редакція газети та адміністрація порталу дуже просить вас не відображати будь-якої інформації, яка б порушувала Закон України "Про захист персональних даних". Якщо ви не згідні з текстом статті, маєте конкретні факти, які можете підтвердити - запрошуємо вас до редакції з своїм матеріалом. Коментарі, що не відповідатимуть вище вказаному Закону України, ми змушені або корегувати, або видаляти.
Просимо вас шанувати людей та їхній час!
Ваше ім’я: *
Ваша пошта:
Коментар: *

Введіть символи: *
Поновити

МИ В СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖАХ :

Мапа сайту Лінки Контакти